16 квітня 2007р.; Ред Хук, Нью Йорк, США
— Я сьогодні не поїду з вами за покупками, добре? — раптово запитав Девід, який завжди з радістю їздив на шопінг.
Джон Донохью разом з дружиною Мері та єдиним сином Девідом зазвичай їздив за покупками в торговий центр на околиці міста в суботу після обіду. Таке прохання видалось батькам дещо дивним, адже вони звикли бачити, що він швиденько залазив в машину тримаючи в руках список ігор та солодощів, які хотів купити.
«Можливо він хоче залишитися вдома та пограти в комп’ютерну гру, яку ми нещодавно йому купили?», подумали вони та вирішили поїхати за покупками самі.
Зазвичай, вони розмовляли один з одним кожного вечора, після того як Девід засинав, а зараз з радістю поїхали самі, лише у двох, тому що давно вже не мали можливості такого «побачення».У машині вони мило розмовляли про сина та своє майбутнє. У торговому центрі вони гарно провели час, згадуючи про ті старі добрі часи, коли вони були ще неодружені та зустрічалися один з одним. Вони купили продукти на тиждень та повернулися додому через три години.
Під’їжджаючи на машині додому та стишуючи хід, за допомогою дистанційного управління вони відчинили двері гаража. Батьки були задоволенні та щасливі тому що провели разом післяобідній час.
Це був день народження Девіда. Вони планували приготувати своє улюблене блюдо — піцу з морепродуктів — і, звичайно, торт. Вони хотіли побились об заклад, що Девід кинеться до машини щойно почує її наближення, але оскільки вони обидва були впевнені, що він так зробить, тому навіть не змогли укласти угоду. Однак, виявилось що Девід не вийшов їх зустріти.
— Напевне він захопився грою, — сказала Мері.
Джон кивнув і вони, витягнувши великі пакунки з машини, пішли у дім. Щойно вони наблизились до вхідних дверей свого будинку, помітили щось неймовірне за деревами в саду. Зникла велика фігура Ісуса на хресті, що раніше височів у саду.
Вони побачили Девіда який з порожніми очима стояв біля п’єдесталу хреста. Електропила лежала біля його ніг. На подвір’ї також лежали рештки чогось спаленого та ще диміли. Щастя та умиротворення, що раніше огортало їх, зникло вмить.
Вони недбало впустили свої пакунки та кинулись до Девіда. Мері обняла його за плечі та погладила по голові. Потім оглянула, чи немає бува у нього якихось ран. Впевнившись що він не поранений, вона обняла його так сильно, що у того перехопило подих.
— Що сталося? — запитала вона.
— Я це зробив, — відповів Девід, і запнувся.
Джон і Мері були приголомшені таким ставленням сина та тим що сталося. Вони дуже хотіли дізнатися що ж сталося насправді.
Хрест з фігурою Ісуса, який стояв у їхньому саду був скарбом сім’ї Донохью, вони ним пишалися. Батько Джона, Джеймс Донохью, вирізав його п’ятдесят років тому, сподіваючись передати свою віру та любов до Ісуса Христа своїм нащадкам. Рід Донохью був відомий в окрузі як як ревносна християнська сім’я. Фігура Ісуса на хресті була символом усього цього. Сім’я Донохью вважала її своїм захистом та дуже її цінувала.
Дерев’яна стружка на його плечах, запальничка та недопалена газета в руках, попіл на пальцях вказували на те, що саме Девід, а не хтось інший, спиляв дерев’яну скульптуру Ісуса на Хресті та спалив. Серце Джона та Мері потонуло в шоці та злості від усвідомлення того, що їх молодий син Девід так безглуздо знищив скарб їхньої сім’ї.
— Я тобі багато раз розказував про те, наскільки важливим є цей хрест. Ти що, це забув? Це — символ нашої сім’ї; він захищав нас усі ці роки. Ти зробив жахливу річ!
— Джон був настільки знервований та розчарований, що закричав на свого сина.
Девід зазвичай був дуже м’яким та рідко розлючував своїх батьків чи заставляв їх хвилюватися. Вони не могли повірити, що їх син зробив щось таке жахливе та ненормальне. Але зараз були докази того, що це зробив саме Девід. Це був факт, і вони повинні були щось з цим робити.
— Чому ти зробив таке? — Джон продовжував задавати Девіду те саме запитання знову і знову, але Девід не відповідав. Він мовчав з похиленою головою.
— Чому ти нічого не кажеш, Девіде? — нетерпляче допитувався Джон і почав трясти сина за плечі.
Девід ніколи не бачив свого батька настільки розлюченим, і він не стримався. Зрештою, він почав говорити.
— Ісус страждає —, сказав він пошепки через силу, потупившись додолу. Сльоза скотилися по його щоці.
— Ісус страждає? Який це має стосунок до зрізання та спалення хреста? Не кажи нісенітниць!
Джон був настільки засмучений що міг через силу слухати те, що говорить Девід.
Схвильована люттю чоловіка, Мері була дезорієнтована. Вона не могла прийняти реальність того, що зробив Девід, і її серце розривалося в грудях.
— Тобі вже дванадцять років і ти повинен розуміти різницю між правильним та неправильним, — продовжував лаяти Джон. — Ти повинен вибачитись та розповісти нам правду про те, чому ти це зробив, Девіде.
Джон майже почав благати Девіда, намагаючись перебороти свою лють. Однак, Девід не вибачався, він не промовив і слова. Він продовжував стояти з похиленою головою.
Мері вже почала більше лякалась мовчання свого сина ніж того що він наробив. Вона боялася, що той ментально та емоційно зайшов так далеко, звідки вона не могла його дістати.
«Чи це той самий м’який Девід? Що ж сталося?»
Минуло з пів години. Дивлячись що їх син не відповідає та не кається, батьки перестали ставити запитання.
— Давайте це приберемо пізніше. Йди, зачекай трохи у своїй кімнаті, — нарешті вимовив Джон, і провів Девіда до кімнати.
Перед тим як увійти до кімнати, Девід промовив:
— Це не тому що я не люблю Ісуса. Я обожнюю його.
— Тоді чому? — почав вимагати батько.
Девід знову впав у свою жахливу мовчанку.
Джон з дружиною пішли до вітальні та почали обговорювати що їм робити далі. Вони вважали що Девід чи то став одержимим чи зійшов з розуму. Мері безупинно плакала від страху та горя.
Джон, почувши слова сина про любов до Ісуса, трохи відійшов, але все ще не міг збагнути як можна заявляти про любов до когось і зробити те, що виглядає як акт святотатства відносно цього ж.
— Думаю, що ми не зможемо самостійно в цьому розібратись, — промовив Джон. — Давай проконсультуємось у Отця Медовіна.
Отець Медовін був головним священиком найближчої католицької церкви, яку вони відвідували, і Девід мав довірливі стосунки з ним. Безсилі щось вдіяти самі, батьки вирішили проконсультуватися про цей жахливий випадок у доброго отця.